By Світлана Князєва 
Костянтин Петрович Стогній — український телеведучий, документаліст, продюсер і публіцист, якого більшість глядачів знає як обличчя програми «Надзвичайні новини». За цим ім’ям стоїть нетипова біографія: служба в зоні бойових дій, робота в кримінальному розшуку, звання полковника міліції, сотні документальних зйомок у гарячих точках і багаторічна присутність в ефірі ICTV.
Народився 16 серпня 1968 року в Києві. Станом на 2026 рік йому 58. Заслужений журналіст України (2012), кавалер ордена «За мужність» III ступеня. Після майже чотирирічної паузи в ефірі під час повномасштабної війни він повернувся на екран у скороченому форматі й водночас прямо сказав, що основна робота в цей період була в оборонній сфері.
Цей текст зібраний так, щоб дати не лише сухий перелік дат, а зрозуміти, як саме силова і журналістська кар’єри Стогнія переплелися, чим його проєкти відрізнялися від типового кримінального телебачення і де шукати його матеріали зараз.
Київська Борщагівка, багатодітна родина і рішення в 18 років
Костянтин Стогній виріс у Києві, на Борщагівці, у робітничій родині. Батько, Петро Федотович, працював будівельником, мати, Людмила Василівна (у дівоцтві Лаврова), — комірницею. У біографіях неодноразово згадується багатодітність родини і жорстка побутова дисципліна: саме цей фон пізніше сам журналіст пов’язував із витримкою і звичкою не романтизувати життя.
Після школи №131 у 18 років він потрапив до школи спецпідрозділів КДБ СРСР, де пройшов підготовку до бойових операцій у зонах конфліктів. Далі — служба в Прикордонних військах і участь у бойових діях в Афганістані. У відкритих досьє йому приписують медаль «За бойові заслуги» (1988) і відзнаку за охорону державного кордону СРСР; окремі енциклопедичні статті позначають бойову нагороду як таку, що потребує додаткового джерела, тож варто сприймати цей пункт обережно.
Після демобілізації Стогній вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка (1989–1994). Паралельно стажувався в українських і іноземних редакціях, координував програму «По країнах колишнього СРСР» для американського National Geographic, вів радіорепортажі з Придністров’я разом із французькими колегами. Другу вищу освіту здобув у Національній академії МВС України (закінчив 2002 року).
Цей ранній етап важливий не як «героїчний пролог». Він пояснює, чому його телевізійна мова завжди була ближчою до оперативної, ніж до студійної: людина, яка бачила реальну небезпеку, інакше будує кадр, інакше працює з джерелами і інакше ставиться до ризику знімальної групи.
Афганістан і кримінальний розшук: як оперативний досвід став методом журналіста
У 1994 році Стогній почав службу в центральному апараті МВС України, з 1996-го перейшов на оперативну роботу в кримінальний розшук. Кар’єра в органах була стрімкою: майор, підполковник, полковник. У грудні 2006 — протягом 2007 року, уже в званні полковника, очолював Департамент зв’язків із громадськістю МВС за міністра Василя Цушка. З 1 січня 2008-го — у відставці. У березні 2010 — січні 2011 року був головним радником міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова.
У 2015 році фракція «Опозиційний блок» включила його до так званого «тіньового уряду» як міністра внутрішніх справ і надзвичайних ситуацій. Це політичний епізод, який часто згадують у досьє, але він не став основною лінією його публічної діяльності. Головне інше: Стогній — один із небагатьох українських телеведучих, хто реально працював і як оперативник, і як автор кримінальних програм.
З практики подібних кар’єр видно закономірність. Коли журналіст знає, як виглядає затримання «зсередини», він рідше робить із поліцейського рейду шоу і частіше шукає процесуальну логіку: хто порушив, на якій стадії справа, що можна сказати в ефірі без шкоди розслідуванню. Саме цей підхід пізніше став фірмовим для «Надзвичайних новин»: не лише кадр з місця події, а спроба пояснити механізм злочину.
Водночас близькість до системи має зворотний бік. Глядач завжди має право питати, де межа між доступом до джерел і залежністю від них. У випадку Стогнія ця напруга супроводжувала всю кар’єру: він отримував матеріали, недоступні звичайному репортеру, і саме тому його програми виглядали «ближчими до землі», ніж більшість кримінальних блоків того часу.
«Вовремя», «Кримінал» і народження «Надзвичайних новин»
Телевізійна кар’єра почалася ще до відставки. З 1998 по 2007 рік Стогній працював на «Інтері»: авторські програми «Вовремя» і «Кримінал», сюжети з місць резонансних злочинів, історичні розслідування, виїзди в зони, куди звичайні знімальні групи йшли неохоче. З 2005-го очолював студію документальних фільмів і спеціальних проєктів каналу, була також «Чергова камера».
Переломним став 2008 рік. Після виходу з МВС він заснував журналістське агентство розслідувань «Ж.А.Р.А.» і запустив на ICTV інформаційно-публіцистичний проєкт «Надзвичайні новини». Формат був простим і жорстким: ДТП, резонансні вбивства, катастрофи, теракти, шахрайства — без зайвої студійної «упаковки». У 2009 році програма стала лідером у номінації «програма року» премії «Людина року», сам Стогній отримав звання «Журналіст року у галузі електронних ЗМІ». Того ж періоду на ICTV виходив проєкт «Країна має знати».
Чому формат тримався роками? Три причини.
- Оперативність. Команда працювала як чергова служба, а не як тижневий журнал.
- Доступ. Колишній полковник міліції легше відкривав двері відділів і судів, ніж репортер «з вулиці».
- Емоційна ясність. Глядач отримував історію з винуватцем, жертвою і наслідком — навіть якщо юридична частина була спрощеною.
У 2011 році Стогній виступив продюсером багатосерійного фільму «Картина крейдою» — екранізації реальних кримінальних справ. Прем’єра на ICTV зібрала високий рейтинг і показала, що його бренд працює не лише в новинному форматі, а й у серіальному.
Окремо варто сказати про критику жанру. Кримінальне телебачення легко скочується в натуралізм і повторювані схеми «кров — сирена — коментар експерта». «Надзвичайні новини» не були вільні від цього. Сила проєкту була в темпі й фактурі, слабкість — у тому, що системні причини злочинності (бідність, корупція в судах, прогалини в пробації) часто залишалися за кадром. Це не унікальна вада Стогнія, а властивість усього українського «кримінального прайму» 2000–2010-х.
Документальні експедиції, сотні проєктів і фестиваль «Золота пектораль»
З 2003 року Стогній системно знімає власні документальні фільми. У біографіях фігурує цифра понад 480 проєктів; у стислих досьє інколи називають близько 58 ключових назв. Розбіжність типова: одна цифра описує весь масив сюжетів і спецпроєктів, друга — окремі повнометражні чи помітні стрічки.
Географія зйомок широка: Косово, Ірак, Сомалі, Афганістан, Придністров’я, Таїланд після цунамі 2004 року, звільнення судна «Фаїна» від піратів, падіння «Шаттла». Серед назв, які найчастіше повторюють досьє: «Дорога життя» (Ірак, 2003), «Страж гроба Господнього» / «Вартовий труни Господньої» (Сирія, 2003), «Цунамі» (2004), «Кадорська ущелина» (Грузія, 2006), «Загадка об’єкта 100» (2008), «В полоні у шайтана» (Афганістан, 2009), «Війна спецслужб» (Сомалі, 2010), «Фальшива історія» / «Остання таємниця Гітлера» (Чилі–Аргентина–Антарктида, 2011), «Майя. Кінець світу» (Мексика–Гватемала, 2012). У 2012-му команда заявляла про виявлення руїн стародавнього міста Атлан на дні озера Ісабаль. У 2013-му Стогній їздив до Японії з матеріалом про якудзу.
Окремі стрічки отримували іноземні відзнаки — зокрема медаль подяки від іракської сторони за «Дорогу життя» і медаль честі від грузинської сторони за матеріал про Кадорську ущелину. У 2006 році він став лауреатом Премії імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності.
У 2009 році Стогній заснував і очолив міжнародний кінофестиваль «Золота пектораль» у Трускавці. Назва відсилає до скіфської пекторалі з Товстої Могили. Фестиваль позиціонувався як майданчик документального та ігрового кіно «на основі реальних подій», з категоріями Tru.TV, Tru.Film і Tru.Short. Перші сезони збирали українських і зарубіжних гостей, мали грошову премію переможцю. Для ведучого кримінальних новин це був свідомий вихід у іншу нішу: від щоденного репортажу — до відбору чужого кіно і розмови про якість документалістики.
Книги, сім’я і те, чого майже немає в ефірі
Паралельно з телеефіром Стогній писав і видавав книжки. Серед найбільш згадуваних — «Резонансні справи МВС» (у співавторстві з Андрієм Кокотюхою), «Справжній детектив» (переможець VII Міжнародного фестивалю видавців, приз «Золотий фенікс» у номінації «Вибір читача»), «Екзотичні місця планети», «Золота десятка спецназу». Є також художньо-документальні речі про нацистських утікачів і журналіста як головного героя.
Особисте життя він свідомо тримає в тіні. Причина пряма: кримінальна тематика програм і ризик помсти. У відкритих джерелах фігурує дружина Олена і доньки — найчастіше називають Дарину, Марію і Катерину; у частині біографій згадують четверту доньку Вероніку. Старша донька Дарина закінчила Києво-Могилянську академію і працює в журналістиці. У 2017 році Стогній став дідусем: онуку також назвали Катериною. Сам він тоді говорив, що «дідівська відповідальність» змінює оптику сильніше, ніж будь-які абстрактні міркування про продовження роду.
Захоплення, які він сам називає: гірські лижі, дайвінг, бокс, стрільба, футбол, волейбол. Володіє англійською та німецькою.
Де Костянтин Стогній зараз і що змінилось у 2026 році
Після 24 лютого 2022 року Стогній майже зник з ефіру. Останні повноцінні випуски «Надзвичайних новин» припадають на початок повномасштабного вторгнення. Чотири роки в публічному просторі циркулювали чутки про «зникнення». Улітку 2026-го він сам закрив цю паузу.
За його словами, він не пішов на фронт із камерою саме тому, що розумів ціну витоку локацій і шевронів. Журналістська присутність у підрозділі, з якого колись керував великою студією, могла коштувати життів. Натомість він працював у сфері підвищення обороноздатності; ще до вторгнення виконував завдання на напрямку від Волновахи до Маріуполя. Подробиць не розкриває і прямо каже: розмова про конкретну роботу має відбутися після війни.
У липні 2026 року ICTV2 анонсував повернення «Надзвичайних новин» — уже не як окремої вечірньої програми, а як щотижневої спецрубрики в «Ранку у великому місті». Прем’єра оновленого формату відбулася 27 липня. Акцент змістився: резонансні злочини й ДТП залишаються, але додаються правові пояснення і розбір шахрайських схем воєнного часу. Сам ведучий визнає: повний старий формат глядачі просять, але він можливий, імовірно, після війни. Зараз є зобов’язання в оборонній сфері, тож ефір — скорочений.
Паралельно він присутній у соцмережах. У квітні 2026-го публікував матеріал із Прип’яті — кадр із покинутої квартири і дитячою іграшкою, без пафосу «сталкерського туризму», радше як нотатка про тих, хто не повернувся. Це інший Стогній, ніж ведучий 2010-х: менше сирен, більше паузи.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1968 | Народження в Києві |
| 1986–1988 | Спецпідготовка і служба, Афганістан |
| 1989–1994 | Факультет журналістики КДУ ім. Шевченка |
| 1994–2007 | МВС, карний розшук, полковник, керівник департаменту зв’язків |
| 1998–2007 | Програми на «Інтері» |
| 2003 | Початок власних документальних зйомок |
| 2008 | Агентство «Ж.А.Р.А.», старт «Надзвичайних новин» на ICTV |
| 2009 | Заснування фестивалю «Золота пектораль» |
| 2012 | Звання Заслуженого журналіста України |
| 2022–2026 | Пауза в ефірі, робота в оборонній сфері |
| 2026 | Повернення «Надзвичайних новин» як ранкової рубрики ICTV2 |
Джерело: відкриті біографічні досьє, повідомлення ICTV2 та інтерв’ю 2026 року.
Як дивитися і читати Стогнія сьогодні
Якщо запит «стогній костянтин петрович» для вас — не просто ім’я з титрів, а потреба зорієнтуватися в матеріалах, логіка така.
- Актуальний ефір — рубрика в «Ранку у великому місті» на ICTV2 (понеділки). Це не архівний «повний» формат 2010-х, а коротка практична версія.
- Архів «Надзвичайних новин» і документальні фільми — на платформах каналу та в окремих плейлистах. Для розуміння методу краще дивитися не «найкривавіші» випуски, а сюжети, де є слідчий, адвокат і процесуальна рамка.
- Книги — якщо цікавить саме детективна фактура й експедиції, починати зі «Справжнього детектива» і матеріалів про резонансні справи МВС, а не з найекзотичніших тревел-текстів.
- Фестиваль «Золота пектораль» — окрема гілка біографії. Він показує Стогнія як продюсера й організатора, а не лише як ведучого кримінальної хроніки.
Суміжне питання, яке майже завжди виникає після біографії: чи живий взагалі жанр авторських кримінальних новин після 2022 року. Війна змістила увагу суспільства з побутового злочину на воєнний злочин, мародерство, шахрайство з допомогою і схему «псевдоволонтер». Саме тому повернення Стогнія в ранковому, пояснювальному форматі виглядає не ностальгією, а спробою адаптувати старий інструмент до нових загроз.
Другий суміжний шар — етика доступу. Журналіст із погонами в минулому завжди буде зручним і незручним одночасно: зручним для фактів, незручним для тих, хто хоче бачити пресу повністю дистанційованою від силового блоку. Ця розвилка в українській журналістиці не закрита. Біографія Стогнія — один із найчіткіших її прикладів.
Ключові інсайти. Костянтин Петрович Стогній — не «просто ведучий криміналу». Його публічний стиль виріс із трьох професій одразу: спецпідготовки, оперативної роботи і телевізійної документалістики. «Надзвичайні новини» стали масовим брендом саме тому, що поєднували доступ до закритих дверей і просту драматургію випадку. Пауза 2022–2026 років не була зникненням з професії: за власним поясненням, це був вибір на користь оборонної роботи замість репортажу з підрозділу. Повернення 2026 року — не реставрація старого вечірнього шоу, а спроба вписати той самий метод у короткий ранковий формат і в реальність воєнного шахрайства. Для читача це означає просте: шукати не легенду про «полковника з екрана», а конкретні випуски, книжки й рішення, які можна перевірити датами і ефірами.