By Світлана Князєва 
Кловський палац на вулиці Пилипа Орлика, 8 — одна з найстаріших палацових споруд Києва і водночас робоча будівля Верховного Суду. Його зводили в середині XVIII століття коштом Києво-Печерської лаври як резиденцію для почесних гостей, але імператорська родина так і не зупинилася тут. Відтоді стіни встигли прийняти друкарню, шпиталь, гімназію, жіноче училище, геологів, два музеї й судову владу.
Палац стоїть у Липках і замикає перспективу Липської вулиці. Зовні його можна оглянути будь-коли. Всередину пускають лише за попереднім записом: це режимний об’єкт. Саме тому більшість текстів про Кловський палац обмежуються фасадом і короткою хронікою. Нижче — повніша картина: від струмка Клов і липової алеї до того, як у 2026 році реально потрапити в залу Пленумів і музей судочинства.
Коротко про головне: будівництво почалося 1753 року за проєктом Петра Неєлова, доводив справу Степан Ковнір. Стиль — стримане бароко з українськими народними рисами. Після пожежі 1858-го й низки перебудов будинок став триповерховим і П-подібним. З 2009 року тут працює Верховний Суд.
Від струмка Клов до Липок: місце старше за палац
Назву палац узяв не від родини й не від замовника, а від урочища. Клов — давній гідронім: вода, волога, клекіт. Тут протікав Кловський струмок, що впадав у Либідь. Зараз річка схована в колекторі, але топонім лишився в назвах узвозу, метро й самого палацу.
В останній чверті XI століття колишній ігумен Печерського монастиря Стефан заснував тут Кловський монастир. Пізніше Стефан став єпископом Володимиро-Волинським і передав обитель Лаврі. Монгольська навала 1240 року зруйнувала монастир. На початку XVIII століття на цьому місці вже стояв лаврський двірець — господарське подвір’я друкарні з дерев’яними будівлями і церквою Покладення Ризи Богородиці.
Липки з’явилися пізніше й саме через сад біля палацу. Одночасно з будівництвом висадили регулярний парк: груші, яблуні, сливи, вишні, горіх, виноград — понад дві тисячі дерев. Між Кловським і Маріїнським палацами проклали липову алею. У 1830-х дерева зрізали під нову квартальну забудову, але назва закріпилася. Від того саду лишилися також Шовковична вулиця і Виноградний провулок.
Це пояснює, чому Кловський палац не варто дивитися ізольовано. Він — якір цілої місцевості, яка з лаврського «задвір’я» стала урядовим і аристократичним районом Києва.
Палац, який так і не прийняв імператрицю
У лютому 1753 року Лавра уклала угоду з петербурзьким архітектором Петром Неєловим. Йому доручили цегляний двоповерховий палац для почесних гостей — насамперед членів імператорської родини, які приїжджали до Лаври. Неєлов працював у Києві паралельно з іншими об’єктами, зокрема з царським (пізніше Маріїнським) палацом, тож часу бракувало. У лютому 1756-го він повернувся до Петербурга. Завершення взяв на себе лаврський майстер Степан Ковнір — той самий, чиє ім’я стоїть за дзвіницями й корпусами Лаври.
Ковнір надав споруді рис української народної архітектури. Інтер’єри доробляли ще кілька років: 1757-го плафон великої зали розписував маляр і золотар Венедікт Фрідріх, 1760-го на полотні працював іконописець Кіндрат Андреєв. Кахлі робили Петро Федотович, Баранов і Семен Родін. Основні роботи історики відносять до 1756–1761 років. Опис 1769-го фіксує вже готовий будинок: кам’яний, вибілений вапном, із залізним дахом, шістьма димарями, цегляною підлогою на першому поверсі, дерев’яною на другому, залом на чотири вікна й дерев’яними галереями.
Призначення не справдилося. Катерина II, проїжджаючи Київ 1787 року, обрала Маріїнський палац. Кловський так і не став царською резиденцією. Лавра швидко втратила контроль: у 1770-х тут був шпиталь під час російсько-турецької війни, потім кригс-комісаріат, від 1786-го будівля відійшла до казни. Церкву Покладення Ризи ліквідували.
Хто насправді автор проєкту
У популярних текстах поруч із Неєловим і Ковніром часто ставлять Йогана-Готфріда Шеделя. Джерело цієї версії — києвознавець Михайло Закревський. Сучасні дослідники ставляться до неї стримано: Шедель вийшов у відставку 1747-го і помер у Києві 10 лютого 1752 року, тобто ще до підписання угоди з Неєловим. Надійніше говорити так: проєкт — Неєлов, будівництво й характер фасаду — Ковнір. Шедель міг вплинути на київську барокову школу загалом, але прямого авторства Кловського палацу документи не підтверджують.
Хто змінював призначення цих стін
Історія Кловського палацу — це історія адаптації. Будинок майже ніколи не простоював, і майже ніколи не служив тому, для чого його задумували.
Найяскравіший «цивільний» період — Перша київська чоловіча гімназія. Приміщення передали 1810 року, урочисто відкрили 30 січня 1812-го. Тут викладали історик Максим Берлинський (був директором) і Микола Костомаров. Серед учнів — києвознавець Михайло Закревський, економіст Микола Бунге, літературознавець Микола Стороженко, художник-передвижник Микола Ге, скульптор Павло Забіла. Під час війни 1812 року гімназію на рік витіснили шпиталь і тюрма для полонених. 1857-го заклад переїхав на Бібіковський бульвар (нині бульвар Шевченка, 14).
12 червня 1858 року пожежа, що почалася в садибі генерала Константиновича на розі Шовковичної та Виноградної, знищила інтер’єри. Залишилися стіни. Відбудову вели вже для жіночого духовного училища: рішення імператора — січень 1862-го, освячення після ремонту — вересень 1863-го. У другій половині XIX століття з’явилися прибудови й третій поверх. У джерелах фігурують і 1863 рік, і масштабна реконструкція 1900–1901 років за проєктом Євгена Єрмакова, коли змінили планування, підняли третій поверх до нормальної висоти й переобладнали церкву Жон-Мироносиць.
У XX столітті будинок ледь не зник. Навесні 1924-го його почали розбирати на цеглу. Зупинила комісія з Федором Ернстом. У 1930-х палац відновив Інститут силікатної промисловості, з 1940-го тут сиділи геологи. 17 жовтня 1974-го відкрили Музей історії Великої Вітчизняної війни, 26 травня 1982-го — Музей історії Києва. 31 липня 2003-го Київська міська рада передала будівлю державі. Після реконструкції 2003–2009 років, яку оцінювали в 134 мільйони гривень, сюди в’їхав Верховний Суд.
| Період | Хто займав будівлю |
|---|---|
| 1756–1760-ті | Резиденція почесних гостей Лаври (за призначенням майже не використовувалась) |
| 1770-ті — 1786 | Шпиталь, склади, кригс-комісаріат; перехід до казни |
| 1810–1857 | Київська вища / Перша чоловіча гімназія |
| 1863–1917 | Перше жіноче духовне училище |
| 1918–1920 | Шпиталі, військові частини; у 1918-му — церковний собор |
| 1930–1936 | Інститут силікатної промисловості |
| 1940 — повоєнні роки | Геологічне управління, згодом Міністерство геології УРСР |
| 1974–1981 | Музей історії Великої Вітчизняної війни |
| 1982–2003 | Музей історії Києва |
| з 2009 | Верховний Суд України |
Джерело хронології: матеріали «Енциклопедії сучасної України» та української Вікіпедії, звірені між собою.
Що залишилося від бароко після пожеж і реконструкції
Кловський палац — приклад стриманого бароко, а не пишного растреллівського. План П-подібний, композиція проста. Стіни членують рустовані лопатки й пілястри. Вікна в лиштвах із лучковими та напівциркульними сандриками. Замість складних барокових фронтонів — трикутні й лучкові. Ковнір додав «народну» пластику, через яку будинок виглядає київським, а не петербурзьким імпортом.
Площа комплексу — близько 3200 м². Він замикає вісь Липської вулиці й тримає масштаб урядового кварталу. Це містобудівна роль, якої не замінить жоден інтер’єр.
Оригінальних внутрішніх розписів XVIII століття немає. Їх змили пожежа 1858-го, війни 1918–1920 років, радянські перепланування й остання реконструкція. Те, що бачить відвідувач сьогодні, — історична стилізація під функцію Палацу правосуддя. Меблі замовили київській фабриці в дусі середини XVIII століття. У залі пленарних засідань художники Олександр Кулаков і Наталія Литовченко виконали розпис із античними алегоріями справедливості. Парадну стелю другого поверху прикрашають ліпнина та постаті Віри, Надії й Милосердя. Зала Пленумів розрахована на 220 місць: купольна стеля, велика люстра, на стінах — державна символіка від княжої доби до незалежності.
На парадних сходах стоять скульптури чеснот, пов’язаних із судом: справедливість, мужність, неупередженість, поміркованість. У музеї Верховного Суду зберігають мантії різних періодів, документи з історії судоустрою й подарунки іноземних судів.
Реконструкція 2003–2009 років, якою керувала архітекторка Тетяна Філіпова, має подвійну оцінку. Будинок перестав розсипатися й знову отримав представницьку функцію. Водночас змінилися фасад і внутрішнє планування. Це не «відреставрований палац XVIII століття» в музейному сенсі. Це пам’ятка, пристосована під найвищий суд держави.
Два київські палаци XVIII століття: Кловський і Маріїнський
У Києві тієї доби справжніх палаців було два. Їх часто плутають і ставлять в один туристичний ряд. Різниця принципова.
| Параметр | Кловський палац | Маріїнський палац |
|---|---|---|
| Замовник | Києво-Печерська лавра | Імператорський двір |
| Архітектура | Неєлов і Ковнір, стримане бароко | Бартоломео Растреллі, парадне бароко |
| Призначення | Гостьова резиденція Лаври | Царська / імператорська резиденція |
| Чи прийняв монарха | Ні | Так, зокрема Катерину II у 1787-му |
| Сьогодні | Верховний Суд, вхід за заявкою | Церемоніальна резиденція президента, обмежений доступ |
| Що дивитися без перепустки | Фасад, Липська вісь, сусідні особняки | Парк, вид на Дніпро, зовнішній об’єм |
Джерело порівняння: відкриті історичні довідки ЕСУ та описи обох пам’яток.
Маріїнський — вітрина. Кловський — робоча пам’ятка з густішою біографією установ. Якщо потрібен «палац як палац», йдіть у парк біля Маріїнського. Якщо цікавить, як одна будівля пережила зміну влади, освіти, війни й судову реформу — Кловський сильніший сюжет.
Як потрапити всередину Кловського палацу
Вільний вхід заборонений: це режимна будівля суду. Екскурсії існують і вони безкоштовні. Їх проводять працівники апарату Верховного Суду в робочі дні. Тривалість оглядової програми — орієнтовно 2–2,5 години. Є також коротша тематична програма музеєм і комплексна, що включає касаційні суди.
Станом на 2024–2026 роки заявки приймають письмово не пізніше ніж за 10 днів. Лист надсилають на inbox@supreme.court.gov.ua або поштою: вул. Пилипа Орлика, 8, Київ, 00011. Звернення адресують керівникові Апарату Верховного Суду (якщо група йде лише в касаційний суд — керівникові відповідного секретаріату). Потрібні бажані дата й час, список учасників із ПІБ і паспортними даними, контакт організатора. Для навчальних закладів зручніше подавати лист на бланку установи. На вході — документ, що посвідчує особу, і контроль безпеки.
Офіційна сторінка з положенням про екскурсії та посиланням на онлайн-тур Кловським палацом — на сайті Верховного Суду. Онлайн-екскурсія варто подивитися навіть тим, хто потім піде на живу: так легше зрозуміти маршрут залами.
Чек-лист перед візитом
- Зберіть групу. Індивідуальні заявки розглядають, але навчальні й організовані групи проходять простіше.
- Надішліть лист щонайменше за 10 днів. У воєнний час дати можуть зсуватися — закладайте запас.
- Візьміть паспорт або ID-картку. Без документа на територію не пустять.
- Не плануйте «зайти на 20 хвилин». Це не музей з касою на розі.
- Фотографування всередині регулюють організатори. Не розраховуйте на вільну зйомку в залі засідань.
- Якщо відповіді немає — це не відмова за замовчуванням. Передзвоніть до контакт-центру судової влади або перевірте, чи лист не потрапив у спам.
- На випадок повітряної тривоги майте запасний план прогулянки Липками: фасад і район доступні завжди, коли дозволяє безпекова ситуація.
Доїзд: метро «Кловська» або «Арсенальна», далі 10–15 хвилин пішки. Орієнтир — перетин Липської та Пилипа Орлика. Палац видно з відстані: світлі площини фасаду, пілястри, симетричні вікна.
Міфи, які кочують із статті в статтю
Перший міф — «збудований 1744 року в стилі Людовіка XIV». Ця формула йде від Костянтина Шероцького і досі цитується без перевірки. Угода з Неєловим датована 1753-м, а стиль Людовіка XIV до стриманого київського бароко не пасує.
Другий — «Шедель і Неєлов спроектували палац разом». Шедель на момент контракту вже не жив. Його ім’я варто згадувати як гіпотезу XIX століття, не як факт.
Третій — «палац закритий для відвідувачів». Закритий для випадкового туриста. Для групи з заявкою двері відчиняють. Це не секретна інформація: Суд сам публікує правила.
Четвертий — «всередині збережено інтер’єр XVIII століття». Не збережено. Збережено об’єм, частину фасадної логіки й статус пам’ятки національного значення. Інтер’єр — реконструкція під суд.
П’ятий — підземні ходи від льохів палацу до Лаври чи Дніпра. Льох під будинком був уже в описі 1769 року. Легенди про ходи живучі, підтверджених трас немає. Краще сприймати їх як міський фольклор, а не як маршрут.
З практики екскурсійних груп часто повторюється ще одна помилка: люди приходять без документів «просто подивитися з вулиці двір». Двір — охоронювана територія суду. Фасад і вулиця — так. За браму без перепустки — ні.
Що дивитися навколо, якщо всередину не пустили
Липки компенсують закриті двері щільністю архітектури. За кілька кварталів — Будинок із химерами Городецького, «Шоколадний будиночок», Будинок плакучої вдови, особняки Ковалевського та барона Ікскюль-Гільденбанда, будівля Національного банку, Маріїнський парк. Це той самий район, який виріс після вирубки липової алеї й шовковичного саду.
Логічний пішохідний маршрут: метро «Кловська» — Кловський палац — Липська вулиця до Грушевського — Маріїнський парк. Виходить коротка історія київської влади за 40–50 хвилин: лаврський гістьовий двір, аристократичні особняки, імператорський палац, сучасні державні установи.
Окремий суміжний сюжет — сам топонім. Клов як вода й Липки як сад пояснюють більше про Київ XVIII століття, ніж ще один абзац про пілястри. Місто тоді росло від монастирських угідь і садів, а не від проспектів. Палац стоїть саме на цьому зламі.
Ключові інсайти
Кловський палац цікавий не тим, що «дуже гарний і бароковий». У Києві є ефектніші фасади. Він цікавий тим, що жодного разу не застиг у першій функції. Лавра хотіла готель для знаті — отримала шпиталь. Імперія хотіла контроль — отримала гімназію, з якої вийшли Ге і Бунге. Радянська влада майже розібрала стіни на цеглу — Ернст відбив пам’ятку. Незалежна Україна віддала будинок суду й змінила інтер’єр так, що історики досі сперечаються, чи це перемога реставрації, чи втрата.
Якщо стоїте перед фасадом без екскурсії, дивіться не лише на сандрики. Дивіться на вісь Липської: палац тримає вулицю, яка виросла з алеї його власного саду. А якщо вже збираєте групу на лист до Верховного Суду — закладайте 10 днів і паспорт. У 2026 році це досі єдиний легальний спосіб побачити залу Пленумів не на фото.