By Світлана Князєва 
Малі ракетні кораблі проєкту 21631 «Буян-М» стали одним із ключових інструментів російських ударів крилатими ракетами «Калібр» по території України. Їхня відносно невелика водотоннажність і можливість діяти в закритих морях та на внутрішніх водних шляхах дозволили агресору швидко наростити кількість носіїв далекобійної зброї.
Водночас конструкція цих кораблів має серйозні обмеження в протиповітряній і протидроновій обороні. Саме ці слабкі місця неодноразово використовували українські сили у 2023–2026 роках, завдаючи ударів по окремих одиницях серії в Чорному, Азовському морях і навіть на внутрішніх водних шляхах Росії.
У статті розібрано технічні характеристики «Буян-М», склад серії, реальну бойову роль, вразливості та наслідки втрат і пошкоджень для російського флоту.
Від артилерійського «Буяна» до ракетного «Буян-М»
Проєкт 21631 виник як розвиток малих артилерійських кораблів проєкту 21630 «Буян», створених для дій у Каспійському морі та на Волзі. Базовий «Буян» мав водотоннажність близько 500 тонн і артилерійське озброєння. «Буян-М» суттєво збільшили: повне водозаміщення зросло майже вдвічі — до 949 тонн, а довжина сягнула 74,1 метра.
Головна відмінність — універсальна вертикальна пускова установка 3С14 на вісім ракет. Це дозволило розмістити крилаті ракети «Калібр-НК» (для ударів по наземних цілях) або протикорабельні «Онікс». Кораблі класифікують як малі ракетні кораблі класу «ріка-море»: невелика осадка (2,5–2,6 м) дає змогу проходити мілководдям і внутрішніми водними шляхами, а конструкція розрахована на закриті моря — Чорне, Азовське, Каспійське.
Будівництво велося на Зеленодольському заводі імені Горького. Через санкції двигуни змінювалися: перші кораблі отримали німецькі MTU, наступні — китайські, а останні — російські дизелі Коломенського заводу. Це вплинуло на потужність силової установки та терміни введення в стрій.
Технічні характеристики та озброєння
Типовий корабель проєкту 21631 має такі основні параметри.
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Повне водозаміщення | 949 тонн |
| Довжина | 74,1 м |
| Ширина | 11 м |
| Осадка | 2,5–2,6 м |
| Максимальна швидкість | 25 вузлів |
| Дальність плавання | близько 2500 миль (на економічній швидкості) |
| Автономність | 10 діб |
| Екіпаж | 36 (до 52) осіб |
| Ракетне озброєння | 8 ракет «Калібр» або «Онікс» у ВПУ 3С14 |
| Артилерія | 100-мм А-190, 30-мм АК-630М-2 (або аналог) |
| ППО ближньої дії | комплекси «Гібка» з ПЗРК |
Дані узагальнено за відкритими характеристиками проєкту з кількох військово-морських джерел.
Ракети «Калібр» дають змогу вражати наземні цілі на відстані 1500–2500 км залежно від модифікації. Протикорабельні варіанти та «Онікс» мають меншу дальність, але вищу швидкість. Артилерійська частина дозволяє вести вогонь по берегових і надводних цілях, проте основне призначення корабля — ракетні удари. Системи ППО обмежені: два комплекси «Гібка» та артилерійські засоби ближнього бою не забезпечують надійного захисту від сучасних дронів і протикорабельних ракет.
Склад серії та розподіл за флотами
Усього побудовано 12 кораблів. Вони розподілені між Каспійською флотилією, Чорноморським і Балтійським флотами. Перші три («Град Свіяжськ», «Угліч», «Великий Устюг») увійшли до складу Каспійської флотилії у 2014 році й брали участь у ударах по Сирії. Наступні одиниці поповнили Чорноморський флот («Вишній Волочок», «Оріхово-Зуєво», «Інгушетія», «Грайворон») і Балтійський флот («Зелений Дол», «Серпухов», «Град», «Наро-Фомінськ», «Ставрополь»).
Останній корабель серії — «Ставрополь» — передали флоту в 2025 році. Станом на кінець 2026 року всі 12 одиниць офіційно перебувають у складі флоту, однак кілька зазнали пошкоджень різного ступеня. Зокрема, у серпні 2025-го один із кораблів отримав ушкодження в Азовському морі, а в жовтні 2025-го «Град» (бортовий номер 575) був уражений під час переходу внутрішніми водними шляхами в районі Онезького озера. Ураження прийшлося в район силової установки. За відкритими даними, корабель пізніше повернувся до служби, однак ступінь бойової готовності окремих одиниць залишається предметом дискусій.
Роль у ракетних ударах по Україні
«Буян-М» активно застосовувалися як носії «Калібрів» з акваторій Чорного й Азовського морів. Невеликі розміри дозволяли ховатися в бухтах і портах, а також швидко змінювати позиції. Водночас обмежена автономність і слабкий захист змушували тримати кораблі ближче до берега або під прикриттям берегової ППО.
З практики українських ударів видно, що противник намагався використовувати внутрішні водні шляхи для перекидання кораблів між флотами. Саме під час такого переходу в жовтні 2025 року було уражено «Град». Це підтверджує, що навіть віддалені від Чорного моря райони не є повністю безпечними для цих кораблів, якщо вони залишаються вразливими до розвідувально-ударних засобів.
Кораблі проєкту не є «невразливими ракетними платформами». Їхня ефективність залежить від можливості вийти в район пуску, випустити ракети та повернутися під прикриття. Кожен успішний український удар по носію знижує кількість доступних пускових установок і змушує противника витрачати ресурси на ремонт і додаткове прикриття.
Вразливості конструкції та українські удари
Головна слабкість «Буян-М» — обмежена протиповітряна оборона. Для розміщення ракетної установки довелося зменшити кількість артилерійських засобів ближнього бою. Два комплекси «Гібка» з ПЗРК недостатні проти рою дронів або комбінованої атаки. Корабель також погано почувається в штормових умовах відкритого моря через конструкцію класу «ріка-море».
Українські сили неодноразово використовували ці особливості. У серпні 2025 року в Азовському морі було пошкоджено РЛС і корпус одного з кораблів, після чого він залишив район чергування. У жовтні 2025-го удар по «Граду» на Онезькому озері продемонстрував можливість діяти навіть на внутрішніх водних шляхах Росії. Раніше, у 2023 році, один із кораблів серії отримав пошкодження в районі Севастополя.
Багато хто стикається з ситуацією, коли оцінює лише кількість ракет на борту й ігнорує захищеність платформи. У реальних умовах саме вразливість носія часто визначає, чи зможе він взагалі виконати пуск.
Порівняння з іншими носіями «Калібрів»
«Буян-М» порівнюють із кораблями проєкту 22800 «Каракурт» і фрегатами проєкту 11356. «Каракурт» має подібне ракетне озброєння (також 8 шахт), але кращу морехідність і потужнішу ППО (у тому числі «Панцир-М» на частині кораблів). Фрегати більші, мають сильніший захист і більшу автономність, однак коштують дорожче й будуються довше.
«Буян-М» виграє в швидкості будівництва та можливості діяти на мілководді, проте програє в живучості. Для противника це був спосіб швидко наростити кількість пускових установок «Калібрів» у закритих морях. Для українських сил — пріоритетна, але відносно вразлива ціль.
Поширені помилки в оцінці «Буян-М»
- Переоцінка живучості. Корабель часто називають «ракетним корветом», хоча за захистом він ближчий до малого ракетного корабля з обмеженою ППО.
- Ігнорування логістики. Автономність 10 діб і залежність від баз обмежують тривалість перебування в морі.
- Припущення, що всі 12 кораблів одночасно готові до пусків. Пошкодження, ремонти та потреби інших флотів зменшують реальну кількість доступних носіїв.
Згідно з відгуками спеціалістів і відкритими звітами, ефективність серії сильно залежить від умов застосування та рівня протидії.
Наслідки втрат і пошкоджень для флоту РФ
Кожне пошкодження «Буян-М» зменшує кількість доступних пускових установок «Калібрів» у Чорноморському та суміжних регіонах. Ремонт потребує часу, ресурсів і безпечного місця базування. Перекидання кораблів між флотами внутрішніми шляхами також стає ризикованим, як показав випадок із «Градом».
Станом на 2026 рік серія залишається в строю, однак її роль як «дешевого й масового» носія частково підірвана. Противник змушений більше покладатися на інші платформи, берегові комплекси та підводні човни, що ускладнює планування ударів. Для України кожен успішний удар по такому кораблю має як військове, так і стратегічне значення — він зменшує кількість ракет, які можуть бути випущені по українських містах і об’єктах.
Ключові інсайти: «Буян-М» — це компактний носій восьми «Калібрів» з обмеженим захистом. Його сила — у кількості та можливості діяти в закритих акваторіях, слабкість — у вразливості до дронів і ударів по окремих одиницях. Українські операції 2023–2026 років показали, що навіть віддалені від Чорного моря райони не гарантують безпеки цим кораблям, якщо розвідка й ударні засоби працюють злагоджено.