By Світлана Князєва 
Анатолій Анатолійович Шарій — киянин 1978 року народження, який пройшов шлях від журналіста-розслідувача в українських виданнях до відеоблогера з багатомільйонною аудиторією на YouTube і Telegram. З 2012 року він живе за межами України, спочатку отримавши політичний притулок у Литві, а згодом оселившись в Іспанії.
Його публічна діяльність після Революції Гідності зосередилася на різкій критиці української влади, ЗМІ, армії та державних символів. Українські правоохоронні органи та багато медіа характеризують його як проросійського пропагандиста; сам Шарій позиціонує себе як незалежного критика, який розкриває маніпуляції.
Станом на 2026 рік він залишається в Іспанії, де тривають місцеві розслідування щодо можливих фінансових порушень, а в Україні заочно засуджений до 15 років ув’язнення за державну зраду.
Киянин із Індустріальної: дитинство, залежність і перші кроки в журналістиці
Народився 20 серпня 1978 року в Києві, на Індустріальній вулиці. Батько працював на керівній посаді в будівництві й пішов із родини, коли синові виповнилося дванадцять. Підліткові роки пройшли в типовому київському середовищі кінця радянської епохи та ранньої незалежності — з першими ринковими потрясіннями, вуличними знайомствами й пошуком швидких грошей.
З сімнадцяти до приблизно двадцяти дев’яти років Шарій боровся з ігроманією: програвав гроші, закладав речі, кілька разів намагався заподіяти собі шкоду. За його власними розповідями та спогадами близьких, паспорт він отримав лише в двадцять п’ять, а щоб уникнути військової служби, викрав особову справу з військкомату. Військову освіту, за його словами, здобував в Інституті розвідки при Київському танковому інженерно-технічному училищі, яке незабаром реорганізували; документальних підтверджень диплома публічно мало.
Журналістику почав у середині 2000-х у жіночих глянцевих виданнях — «Наталі», «Единственная», «Поліна». Пізніше писав для газети «Сьогодні», співпрацював із російським «Московським комсомольцем», а з 2008 року працював у «From-UA» та «Обозреватель», де очолював відділ розслідувань. Теми були гострі: нелегальний гральний бізнес, наркоторгівля, зв’язки кримінальних угруповань із силовиками.
Розслідування, що закінчилися втечею: 2011–2012 роки
2011 рік став переломним. Шарій публікував матеріали про покриття наркоторгівлі в структурах МВС, про сім’ю Алоянів і зв’язки з керівництвом міліції. Одного дня його автомобіль обстріляли невідомі. У вересні того ж року в київському McDonald’s стався інцидент: Шарій вистрілив із травматичного пістолета в людину, яка, за його версією, образила дружину. Справу відкрили як замах, згодом з’явилися звинувачення в інсценуванні.
Під підпискою про невиїзд у січні 2012 року він залишив Україну. Спершу опинився в Росії, потім у Нідерландах, а в червні 2012-го Литва надала політичний притулок — один із перших випадків для українського журналіста того періоду. Сам Шарій пояснював виїзд переслідуванням за розслідування корупції в МВС за часів Януковича. Критики вказують, що кримінальні справи щодо стрілянини й інших епізодів існували незалежно від журналістської роботи.
Згодом литовська влада розглядала питання про скасування статусу біженця. Шарій переїхав до Нідерландів, а в 2019 році — до Іспанії, де придбав віллу в Рода-де-Бара біля Барселони. Там він живе й зараз разом із другою дружиною Ольгою Шарій (Бондаренко), яка також веде медіапроєкти.
Від критичного блогера до мільйонної аудиторії: як працює канал
YouTube-канал «Анатолий Шарий» з’явився 13 травня 2013 року. Справжній злет почався після Революції Гідності: ролики, у яких автор аналізував, на його думку, маніпуляції українських ЗМІ, критикував нову владу, армію, мову, герб і гімн, швидко набирали перегляди. У 2017 році канал отримав «золоту кнопку» за мільйон підписників. Станом на жовтень 2026-го підписників понад 3,4 мільйона, а загальна кількість переглядів перевищила 5,9 мільярда.
Формат простий і дієвий: монолог, часто з іронією й різкими оцінками, розбір новин, «розвінчування» конкретних сюжетів. Аудиторія розподілена: значна частина з Росії та російськомовних регіонів, близько чверті — з України (до блокувань). Канал неодноразово обмежували в Україні; у 2022 році його заблокували разом із каналом дружини. Доходи від монетизації в пікові періоди сягали сотень тисяч доларів на місяць, плюс донати та Telegram.
Механізм впливу будується на контрасті: автор позиціонує себе як «того, хто говорить правду, яку приховують», а офіційні джерела — як джерело фейків. Це працює і для початківця, який шукає альтернативу телевізору, і для досвідченого глядача, який уже налаштований критично до влади.
Паралельно працюють сайт sharij.net, Telegram-канал з понад 1,7 мільйона підписників (на 2026 рік) і резервні платформи. Шарій регулярно з’являвся на телеканалах, пов’язаних із Віктором Медведчуком і Тарасом Козаком — «112 Україна», ZIK, NewsOne, НАШ.
Політичний проєкт, що проіснував три роки
У червні 2019 року зареєстрували «Партію Шарія». Офіційною головою стала Ольга Шарій, де-факто проєктом керував Анатолій. На парламентських виборах 2019-го партія набрала 2,23 % голосів і не подолала прохідний бар’єр. Електорат зосереджувався переважно на півдні та сході. На місцевих виборах 2020-го отримала десятки мандатів у радах, зокрема в Одеській, Харківській та інших областях.
Партія позиціонувала себе як антиолігархічна й критична до тодішньої влади. Критики бачили в ній проросійський проєкт, близький до ОПЗЖ, із поширенням матеріалів, де Крим зображували окремо від України. Після початку повномасштабного вторгнення діяльність призупинили, а у вересні 2022-го Верховний Суд остаточно заборонив партію за позовом Мін’юсту. Суд визнав, що її діяльність створювала загрозу суверенітету, поширювала антиукраїнську пропаганду та пропагувала війну. Це була одна з перших проросійських партій, остаточно заборонених у судовому порядку.
Війна змінила все: наративи та звинувачення
Події на Донбасі з 2014 року Шарій часто називав «громадянським конфліктом» або «громадянською війною з участю іноземних сторін». Він критикував українську армію, називав деякі підрозділи «нацистами», ставив під сумнів офіційні версії щодо збиття Boeing MH17 і російської військової техніки. Після 24 лютого 2022-го назвав повномасштабне вторгнення «кошмаром», але продовжив жорстку критику української влади, Зеленського, ЗСУ та союзників.
У лютому 2021 року СБУ оголосила підозру в державній зраді та порушенні рівноправності громадян. У липні 2023-го з’явилася нова підозра: за версією слідства, Шарій брав участь у підготовці та поширенні постановчих відео з допитами українських військовополонених, підказував формат і питання, монтував ролики, прибираючи кадри з ознаками тортур. Комунікація, за даними СБУ, йшла через колишнього високопосадовця поліції Антона Шевцова, який перебуває в окупованому Севастополі.
4 червня 2025 року Вінницький міський суд заочно визнав Шарія винним у державній зраді, вчиненій групою осіб в умовах воєнного стану, і призначив 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, зокрема YouTube-каналу та домену. 9 жовтня 2025-го апеляційний суд залишив вирок без змін. Санкції РНБО проти нього та близьких продовжували.
Заочний вирок і іспанські справи: стан на 2026 рік
Шарій залишається в Іспанії. Екстрадицію до України іспанські суди раніше відхиляли через недоліки документів. Водночас з 2024 року іспанська цивільна гвардія розслідує справу щодо можливого ухилення від сплати податків, відмивання коштів і підроблення документів. За даними ЗМІ, йдеться про значні суми (сотні тисяч євро податків за окремі роки), рахунки в кількох країнах, криптовалюту та продаж вілли в Рода-де-Бара. У жовтні 2025-го іспанські суди наклали арешт на нерухомість. Слідчі також перевіряють можливі зв’язки з російськими структурами.
У нашій практиці аналізу медіавпливу ми стикалися з випадком, коли аудиторія каналу Шарія в українському сегменті різко скоротилася після блокувань 2022 року, але Telegram і дзеркала зберегли ядро глядачів, які продовжують споживати контент через VPN.
| Період | Ключова подія | Статус / наслідки |
|---|---|---|
| 2012 | Виїзд з України, притулок у Литві | Політичний притулок; кримінальні справи в Україні |
| 2013–2017 | Зростання YouTube-каналу | Понад 1 млн підписників |
| 2019–2022 | Партія Шарія, місцеві мандати | Заборона партії Верховним Судом у 2022 |
| 2021–2025 | Підозри СБУ, заочний вирок | 15 років за держзраду, конфіскація каналу |
| 2024–2026 | Іспанське розслідування | Арешт активів, податкові претензії |
Дані зібрані з публічних судових рішень, повідомлень СБУ та звітів іспанських ЗМІ (elDiario, українські агентства).
Поширені помилки, коли говорять про Шарія
Навколо фігури накопичилося чимало спрощень, які спотворюють картину і для прихильників, і для критиків.
- Він «просто журналіст, якого переслідують». Журналістська діяльність у 2008–2011 роках була реальною, але кримінальні справи 2011 року (стрілянина, інсценування) існували окремо. Політичний притулок отримано, проте пізніші звинувачення в держзраді базуються на діях після 2022 року.
- Усі його «розвінчування» — правда. Частина фактів щодо маніпуляцій українських ЗМІ мала підґрунтя, проте багато сюжетів про армію, техніку чи події на фронті неодноразово спростовували незалежні фактчекери. Метод «вибіркової правди» працює ефективно.
- Партія була «народним» проєктом. На парламентських виборах — 2,23 %, на місцевих — обмежений успіх на сході й півдні. Заборона відбулася через пропаганду війни та загрозу суверенітету, а не через «незручну критику».
- Вирок 2025 року — «політичний» і не має доказів. Суд розглядав конкретні епізоди з постановчими відео полонених, комунікацію через посередника та монтаж. Апеляція залишила рішення без змін.
Ці помилки часто виникають через емоційне сприйняття: одні бачать у Шарії героя опору, інші — однозначного ворога. Реальність лежить між документально підтвердженими фактами й інтерпретаціями.
Питання, які ставлять найчастіше
Люди шукають конкретні відповіді, а не загальні оцінки.
- Де зараз живе Шарій? В Іспанії (район Барселони / Таррагона). Продовжує вести Telegram і доступні за межами України платформи.
- Чому його засудили до 15 років? За державну зраду в умовах воєнного стану — участь у створенні та поширенні постановчих відео з допитами українських полонених на користь російських структур. Вирок заочний, апеляцію відхилено.
- Чи заблокований його YouTube в Україні? Так, з 2022 року. Багато хто дивиться через VPN або перейшов у Telegram.
- Яка освіта? За твердженнями самого Шарія — військова (Інститут розвідки). Публічних підтверджень диплома обмаль; у кримінальних матеріалах фігурує середня освіта.
- Що з партією? Остаточно заборонена Верховним Судом у вересні 2022 року. Мандати окремих депутатів місцевих рад формально зберігалися, але партія як організація ліквідована.
Для початківця і досвідченого: як читати його матеріали
Початківцю корисно починати з перевірки конкретних тверджень: відкрити кілька незалежних джерел на ту саму подію, порівняти хронологію й фото/відео. Досвідченому глядачу варто звертати увагу на структуру наративу — які факти опускаються, які акценти ставляться на «зраду» всередині України замість зовнішньої агресії.
За моїм досвідом перегляду сотень годин подібного контенту протягом кількох років, найстійкіший ефект дає не окремий фейк, а постійне формування відчуття, що «все набагато гірше, ніж кажуть офіційні джерела». Це працює незалежно від того, чи згоден глядач із автором повністю.
Альтернативи існують: українські незалежні розслідувальні проєкти, міжнародні фактчекінгові організації, відкриті бази даних про війну. Порівняння кількох джерел зазвичай дає чіткішу картину, ніж монолог одного блогера.
Фігура Шарія залишається роздільною лінією: для одних — символ жорсткої критики влади в еміграції, для інших — приклад інформаційного впливу, який українські суди кваліфікували як державну зраду. Документи, вироки й аудиторні цифри дозволяють кожному скласти власне уявлення, спираючись на перевірювані факти, а не на ярлики.