By Світлана Князєва 
Українська олійно-жирова галузь протягом повномасштабної війни не просто вижила — вона продовжує інвестувати. За словами генерального директора асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, за роки війни збудовано десять нових олійних заводів. Це рідкісний випадок, коли галузь здатна комплектувати такі підприємства обладнанням вітчизняного виробництва.
Водночас нові потужності не означають автоматичного зростання виробництва. У 2025 році заводи переробили 14 млн тонн соняшнику — це лише 68 % від наявних переробних можливостей. Основні обмежувачі — логістика готової продукції, накопичення шроту та регулярні російські удари по заводах і портовій інфраструктурі.
Розуміння того, як влаштована карта олійних заводів України, хто контролює основні потужності і які реальні обмеження стоять перед галуззю, допомагає аграріям, трейдерам і аналітикам точніше оцінювати ризики сезону.
Десять нових заводів попри війну: що це змінює
Будівництво десяти олійних заводів під час воєнного стану стало для багатьох несподіванкою. Капшук прямо казав на конференції Fat & Oil Industry 2026, що не вірив у можливість такого розвитку. Галузь залишається однією з небагатьох в Україні, де можна зібрати комплексний переробний завод на вітчизняному обладнанні.
Нові підприємства не вирішили проблему недовантаження. Загальні паспортні потужності з переробки олійних оцінюються приблизно в 23 млн тонн на рік, але реально працювати здатні близько 17 млн тонн. Частина заводів простоює з початку повномасштабного вторгнення, інші працюють з перебоями через безпекові ризики, особливо ті, що розташовані ближче до прифронтових і портових зон.
Найпотужніші концентрації переробки традиційно зосереджені в Дніпропетровській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Вінницькій областях. Саме тут розташовані великі олійноекстракційні заводи (ОЕЗ), які формують основний обсяг виробництва соняшникової, а також соєвої та ріпакової олії.
Лідери ринку: хто контролює основні потужності
Найбільшим гравцем залишається Kernel. Компанія володіє сімома олійноекстракційними заводами з сумарною потужністю переробки соняшнику близько 4 млн тонн на рік (дані фінансового звіту за FY2025). У окремі періоди частка Kernel на ринку переробки соняшнику досягала 27–29 %. Група також активно працює з соєю та ріпаком, коли соняшник стає дорогим або дефіцитним.
Другим значним гравцем є американська Bunge. Компанія має заводи в Миколаєві, Дніпрі (випускає олію під брендом «Олейна») та інших локаціях. У 2025 році Bunge отримала дозвіл АМКУ на придбання Вінницького олійно-жирового комбінату, що дозволяє суттєво наростити сумарну добову потужність переробки. Після закриття угоди позиції Bunge наближаються до 12 % і більше ринку.
Серед інших помітних учасників — ViOil (Вінницький МЖК), МХП, Allseeds (Олсідз Блек Сі), Delta Wilmar, Optimus Agro, Creative Group та низка регіональних підприємств. Багато з них мають можливість переробляти кілька культур — соняшник, сою, ріпак, а іноді й льон.
| Компанія / група | Ключові потужності | Орієнтовна роль на ринку |
|---|---|---|
| Kernel | 7 ОЕЗ, ~4 млн т соняшнику/рік | Лідер (27–29 % переробки соняшнику в окремі сезони) |
| Bunge | Миколаївський, Дніпровський («Олейна»), інші + Вінницький ОЖК | Другий великий гравець, міжнародний бренд |
| ViOil | Вінницький МЖК та пов’язані активи | Значний регіональний і експортний гравець |
| Allseeds, Delta Wilmar, Optimus та інші | Окремі великі ОЕЗ у портових і центральних регіонах | Важливі для експортної логістики та диверсифікації |
Дані узагальнені на основі звітів компаній, повідомлень «Укроліяпром» і галузевих оглядів 2025–2026 років. Точні потужності окремих заводів можуть змінюватися після модернізацій і угод.
Чому заводи працюють на 68 % потужностей
Цифра 68 % завантаження у 2025 році — не ознака слабкості галузі, а відображення зовнішніх обмежень. Основна проблема — не нестача сировини як такої, а складність вивезти готову продукцію. Коли резервуари заповнені олією, а склади — шротом, завод змушений знижувати темп або зупинятися.
У реальних кейсах часто трапляється ситуація, коли підприємство має контракти на насіння, але не може оперативно відвантажити олію морем через атаки на порти або черги на залізниці. У жовтні 2026 року уряд запровадив експериментальний проєкт, за яким рослинні олії отримали пріоритет у перевезеннях залізницею, автотранспортом і в портах. Це рішення спрямоване саме на те, щоб розвантажити заводи і дозволити їм продовжувати закупівлі сировини.
Ще один фактор — ціна сировини. У окремі періоди 2025–2026 років висока вартість соняшнику робила переробку малорентабельною. Частина заводів переходила на сою та ріпак або тимчасово зупинялася. Kernel, наприклад, у звітах фіксував переробку сої та ріпаку поряд із соняшником, а в окремих кварталах знижував обсяги через дефіцит доступної сировини за прийнятною ціною.
Логістика і шрот: вузьке місце галузі
Соняшниковий шрот — цінний побічний продукт, але його накопичення створює проблеми. При тривалому зберіганні він може втрачати якість і пліснявіти. Капшук пропонував формувати змішані залізничні маршрути, які одночасно вивозитимуть олію та шрот, щоб прискорити оборот.
Морська логістика залишається критичною. За оцінками аналітиків Barva Invest, у базовому сценарії сезону 2026/27 через обмеження роботи портів Великої Одеси Україна може переробити лише близько 7,2 млн тонн соняшнику замість потенційних 12 млн тонн за нормальних умов. Глибоководні танкери вивозять обмежені обсяги — у окремі місяці лише кілька суден.
Для аграріїв це означає ризик, що частина врожаю соняшнику може не знайти переробника вчасно. Водночас для заводів пріоритет експорту олії дає шанс підтримувати закупівлі насіння.
Атаки на заводи та портову інфраструктуру
Російські удари регулярно вражають як самі олійноекстракційні заводи, так і резервуари та термінали. У січні 2026 року постраждав Дніпровський завод Bunge («Олейна»), у вересні того ж року удари повторилися. Kernel фіксував пошкодження терміналів у Чорноморську та інших об’єктів, через що в окремі квартали продажі олії падали майже вдвічі порівняно з минулим роком.
Атаки впливають не лише на конкретне підприємство. Після ударів по портовій зоні багато заводів тимчасово призупиняють приймання сировини, що тисне на закупівельні ціни. З практики галузі видно, що найбільший ризик несуть підприємства, розташовані близько до портів і прифронтових територій. Заводи в глибині країни працюють стабільніше, хоча й залежать від залізничної логістики.
Диверсифікація культур і енергетична автономія
Сучасні українські ОЕЗ часто мають технологічну можливість переробляти кілька культур. Це дозволяє перемикатися між соняшником, соєю та ріпаком залежно від маржі. У періоди високих цін на соняшник частина підприємств збільшує частку сої та ріпаку.
Kernel, зокрема, розвиває енергетичну автономію: на заводах працюють когенераційні установки на соняшниковому лушпинні. Компанія повідомляла про повний перехід виробництва бутильованої олії на енергію з біомаси. Це знижує залежність від зовнішнього електропостачання під час відключень і додає стійкості.
Малі та середні виробники також експериментують із холодним віджимом, органічною продукцією, кошерними та халяльними сертифікатами. Такі напрямки займають меншу частку ринку, але дають можливість працювати на нішах із вищою доданою вартістю.
Що це означає для аграріїв і ринку найближчими сезонами
Для фермерів ключове питання — куди і за якою ціною здавати соняшник. При недовантаженні заводів і обмеженій морській логістиці конкуренція за сировину може бути нижчою, ніж у мирні роки, особливо якщо врожай виявиться великим. Водночас пріоритет експорту олії підтримує попит з боку переробників.
Інвесторам і власникам заводів важливо враховувати не лише паспортну потужність, а й реальну пропускну здатність логістики та рівень ризику локації. Заводи з власною генерацією на лушпинні та можливістю швидкої зміни культури мають перевагу.
Загалом галузь демонструє стійкість: десять нових заводів за війну, збереження експортного потенціалу і здатність адаптуватися до дефіциту однієї культури. Обмеження залишаються зовнішніми — порти, залізниця, безпека. Від того, наскільки швидко вдасться стабілізувати морську логістику, багато в чому залежатиме, чи зможуть українські олійні заводи повернутися до завантаження ближче до 80–85 % і вище.