By Світлана Князєва 
Радіус ураження тактичної ядерної зброї не є однією цифрою. Для зарядів 0,1–50 кілотонн зона повного руйнування зазвичай вимірюється сотнями метрів, а не десятками кілометрів; смертельна проникаюча радіація для малих потужностей часто сягає далі, ніж ударна хвиля. Відстань залежить від тротилового еквівалента, висоти підриву, рельєфу, забудови й напрямку вітру.
Межа між тактичним і стратегічним зарядом умовна. У відкритих оцінках тактичними вважають боєприпаси відносно малої потужності й короткої дальності, призначені для поля бою, а не для знищення великих міст. Водночас верхня межа цього класу (десятки кілотонн) уже зіставна з бомбами Хіросіми й Нагасакі.
Практичний висновок для цивільного читача простий: «мала» ядерна зброя не означає локальну й безпечну подію. Навіть заряд у кілька кілотонн створює кілька різних зон — вогняної кулі, надлишкового тиску, теплового імпульсу, миттєвої радіації та радіоактивного сліду, — і ці зони не збігаються між собою.
Чим тактичний заряд відрізняється від стратегічного
Тактична ядерна зброя — це боєприпаси, які в доктринах холодних воєн планували застосовувати на театрі воєнних дій: проти скупчень військ, командних пунктів, складів, аеродромів, переправ. Дальність носіїв зазвичай вимірюється десятками або кількома сотнями кілометрів, а не міжконтинентальними тисячами. Потужність типово лежить у діапазоні від часток кілотонни до кількох десятків кілотонн; інколи верхньою умовною межею називають близько 100 кт, але фізичної «стіни» на цій цифрі немає.
Стратегічні боєголовки розраховані на великі відстані й значно більший тротиловий еквівалент. Різниця для радіуса ураження принципова: збільшення потужності в 8 разів збільшує радіус ударної хвилі приблизно вдвічі, бо лінійні розміри зони масштабуються приблизно як кубічний корінь з енергії. Саме тому 20-кілотонний заряд не дає «двадцять Хіросім» за площею: площа росте швидше за радіус, але не пропорційно самій потужності.
Сучасні зразки часто мають змінну потужність. Американська авіабомба B61-12 у відкритих оцінках має ступені близько 0,3; 1,5; 10 і 50 кт. Низькопотужний варіант боєголовки W76-2 оцінюють приблизно в 5–7 кт. Історичний американський W54 для системи Davy Crockett мав лише соті частки кілотонни. Такі цифри важливі, бо саме на малих потужностях проникаюча радіація стає головним убивчим фактором на більшій відстані, ніж руйнівний тиск.
Від чого реально залежить радіус ураження
Потужність — лише перша змінна. Друга — висота підриву. Повітряний вибух розширює зону ударної хвилі й теплового імпульсу по поверхні, але зменшує локальне радіоактивне забруднення ґрунту. Наземний підрив «з’їдає» частину енергії в кратер і піднімає в повітря ґрунт, тому слід радіоактивних опадів стає довшим і небезпечнішим за вітром.
Третя змінна — середовище. У міській забудові ударна хвиля відбивається від стін, утворює локальні піки тиску в вузьких вулицях і водночас екранується будівлями. У полі або степу хвиля й тепло йдуть далі майже без перешкод. Вологість повітря, хмарність і сніг змінюють дальність опіків: частина теплового імпульсу поглинається атмосферою.
Четверта — тип заряду. «Посилена радіація» (історичні нейтронні боєприпаси) зміщує розподіл енергії на користь миттєвого нейтронного й гамма-потоку, зменшуючи частку вибуху й тепла. Для звичайного повітряного вибуху кілотонного класу класичний розподіл енергії близький до такого: близько половини йде в ударну хвилю, близько третини — у теплове випромінювання, решта — у ядерне випромінювання, з яких частина припадає на першу хвилину, а частина — на залишкову радіацію.
Для зарядів менших за 10 кт смертельна зона початкової іонізуючої радіації часто виявляється ширшою за зону, де ударна хвиля вже ламає цегляні будинки; саме ця особливість відрізняє тактичний діапазон від мегатонного.
П’ять вражаючих факторів і їхні різні «радіуси»
Вогняна куля — найменша й найжорсткіша зона. Усередині температура сягає тисяч і десятків тисяч градусів, конструкції випаровуються або плавляться. Для 1 кт радіус кулі вимірюється десятками метрів; для 10–20 кт — уже близько сотні метрів і більше, залежно від висоти.
Ударна хвиля створює надлишковий тиск. Орієнтири, якими користуються цивільна оборона й інженерні оцінки, такі: близько 20 psi (приблизно 140 кПа) руйнують навіть міцні бетонні споруди; 5 psi зносять більшість житлових будинків; 1 psi вибиває шибки на великій площі й дає потік уламків скла. Людське тіло витримує сам тиск краще, ніж будівля, але гине від уламків, обвалів і відкидання вітром.
Тепловий імпульс діє майже миттєво, ще до приходу хвилі. Відкрита шкіра отримує опіки третього ступеня на відстані, яка для кількох кілотонн уже вимірюється сотнями метрів або кілометрами. Світлий одяг і тінь будівлі зменшують дозу, скло й тонкі стіни — майже ні.
Початкова радіація (нейтрони й гамма-кванти в першу хвилину) для малих зарядів критична. Доза порядку кількох грей на відкритій місцевості дає важкий гострий променевий синдром. Бронетехніка частково екранує екіпаж, але не «скасовує» фактор: у старих тактичних розрахунках саме радіація задавала радіус ураження особового складу в танках.
Залишкова радіація й електромагнітний імпульс працюють інакше. Слід опадів тягнеться за вітром на кілометри й десятки кілометрів; ЕМІ виводить з ладу незахищену електроніку на площі, яка не збігається ні з вогняною кулею, ні з зоною 5 psi.
Орієнтовні радіуси для типових потужностей
Цифри нижче — порядок величини для повітряного підриву на «зручній» висоті над рівною місцевістю. Реальний рельєф і погода змінюють їх на десятки відсотків. Для наземного вибуху зона сильного локального забруднення зростає, а дальність «чистого» повітряного руйнування дещо зменшується.
| Потужність | Вогняна куля | Важкі руйнування (~20 psi) | Руйнування житла (~5 psi) | Початкова радіація (порядок летальної дози) |
|---|---|---|---|---|
| 0,3 кт | десятки метрів | близько 0,1–0,2 км | близько 0,3 км | близько 0,4–0,6 км |
| 1 кт | близько 50–100 м | близько 0,2–0,3 км | близько 0,5 км | близько 0,7–0,9 км |
| 10 кт | близько 0,2 км | близько 0,5–0,6 км | близько 1,1 км | близько 1,5–1,8 км |
| 20 кт | близько 0,2–0,3 км | близько 0,6–0,8 км | близько 1,3–1,6 км | близько 1,6–2,0 км |
| 50 кт | близько 0,4 км | близько 0,9–1,0 км | близько 1,8–2,0 км | близько 2,5–3,0 км |
Орієнтири узгоджені з класичними шкалами надлишкового тиску та кубічним масштабуванням; теплові й радіаційні кільця чутливіші до висоти підриву, ніж кільце 5 psi. Українське розрахункове дослідження 2023 року для діапазону 0,1–10 кт дає сумірні межі: зона дії повітряної ударної хвилі — до 3,1 км, небезпечний світловий імпульс на відкритій місцевості — від 0,44 до 3,7 км, проникаюча радіація — 0,56–1,3 км, найтяжче локальне забруднення — 1,4–2,6 км (журнал Nuclear Physics and Atomic Energy).
Хіросіма як масштаб, а не як «тактичний шаблон»
«Малюк» над Хіросімою мав близько 15 кт, «Товстун» над Нагасакі — близько 21 кт. Обидва заряди сьогодні формально потрапили б у верхню частину тактичного діапазону за потужністю, хоча за способом застосування були стратегічним ударом по містах. Повне або майже повне знищення дерев’яно-міської забудови тоді охопило радіус порядку півтора кілометра; пожежі й опіки вийшли далі.
Цей історичний масштаб корисний як якір. Заряд 1 кт — це не «одна п’ятнадцята Хіросіми» за площею руйнувань. Кубічний корінь з 1/15 дає коефіцієнт близько 0,4: зона тяжких руйнувань стискається до кількох сотень метрів. Натомість 50 кт уже відчутно ширші за Хіросіму за ударною хвилею, хоча все ще далекі від мегатонного стратегічного класу.
Порівняння з неядерними катастрофами теж відсікає міфи. Вибух аміачної селітри в Бейруті 2020 року за енергією був близький до 1 кт умовного тротилу, але без ядерного тепла, нейтронів і радіоактивного сліду. Руйнування там обмежилися сотнями метрів важкої зони — і це добре ілюструє, що навіть «малий» ядерний заряд додає фактори, яких у хімічного вибуху немає.
Повітряний і наземний підрив
Повітряний підрив обирають, коли треба «накрити» площу хвилею й теплом: хвиля відбивається від землі й підсилюється. Наземний — коли ціль заглиблена або коли навмисно піднімають ґрунт. Для цивільної території різниця критична саме в опадах: наземний вибух дає щільний ближній слід, який за вітром може вимагати евакуації на відстані від кількох до кількох десятків кілометрів. У згаданій українській роботі 2023 року зона першочергової евакуації для 0,1–10 кт оцінена в межах 3,4–44 км за середнім вітром.
Радіаційний слід: де закінчується «малий» вибух
Популярні тексти інколи приписують заряду 0,4 кт «радіус 15 км» і називають усе за цією межею безпечним. Така цифра змішує різні явища. Повне знищення будівель для 0,4 кт вимірюється сотнями метрів; смертельні опіки й важка початкова доза — теж сотнями. П’ятнадцять кілометрів можуть стосуватися лише дальнього хвоста опадів за певним вітром, і то не як зона миттєвої загибелі, а як смуга, де вимірюють потужність дози й вирішують, чи потрібна евакуація або обмеження перебування просто неба.
Доза падає з часом. Найнебезпечніші години — перші після вибуху, коли короткоживучі ізотопи дають високу потужність. Укриття з масивними стінами, підвал, відстань від осі сліду й заборона піднімати пил зменшують внутрішнє опромінення. Вода й продукти з відкритої зони стають окремим каналом ризику навіть там, де будинки стоять цілі.
Безпечної універсальної відстані не існує: для 1 кт людина за бетонним укриттям за 2 км може пережити удар, тоді як на відкритому полі за 800 м отримає тяжке променеве ураження без жодної зруйнованої стіни поруч.
Які носії задають сучасний тактичний діапазон
Відкриті огляди арсеналів розділяють стратегічні й нестратегічні боєзаряди. За оцінками Bulletin of the Atomic Scientists і суміжних підрахунків Federation of American Scientists на 2025–2026 роки, у Росії на нестратегічні сили припадає порядку 1,5–2 тисяч боєзарядів; американський тактичний компонент помітно менший і зосереджений переважно на авіабомбах сімейства B61. Точні штатні потужності більшості російських зарядів не публікуються; у вторинних джерелах для оперативно-тактичних ракет фігурують оцінки від одиниць до кількох десятків кілотонн.
Носій змінює не фізику вибуху, а точність і висоту. Керована бомба з круговим імовірним відхиленням у десятки метрів дозволяє обрати менший ступінь потужності проти точкового об’єкта. Неточний носій «компенсує» промах більшим зарядом — і радіус супутнього ураження цивільної інфраструктури зростає. Саме тому змінна потужність і точність впливають на площу жертв сильніше, ніж суха різниця між «5» і «10» кт у таблиці.
- Авіабомби змінної потужності — типовий західний формат; нижній ступінь 0,3 кт дає дуже компактну зону руйнувань і водночас небезпечну радіаційну пляму.
- Оперативно-тактичні ракети — дальність сотень кілометрів; радіус ураження визначає бойова частина, а не сама ракета.
- Артилерійські ядерні снаряди історичних систем — потужності порядку 1–2 кт; радіус тяжких руйнувань — сотні метрів, що для артилерії все одно величезна пляма порівняно з осколковим снарядом.
- Морські й протичовнові заряди — підводний вибух інакше передає енергію: гідроудар сильніший на тій самій відстані, повітряна хвиля над поверхнею — слабша.
Жоден із цих форматів не скасовує базової фізики: після детонації працюють ті самі п’ять факторів. Змінюються лише пропорції зон.
Як читати карти симуляторів і типові помилки
Інтерактивні моделі на кшталт публічних ядерних карт корисні, якщо розуміти їхні обмеження. Вони добре показують кільця тиску й тепла для ідеального повітря або ґрунту. Вони погано знають конкретний вітер над конкретним містом о 14:00, щільність підвалів, тип скла у вікнах і те, чи був дощ. Кільце «1 psi» на карті виглядає величезним, але це зона вибитих шибок, а не зона «все загинуло».
Друга типова помилка — плутати діаметр і радіус, милі й кілометри, а також «радіус пожеж» із «радіусом летальної дози». Третя — переносити мегатонні таблиці на кілотонний заряд лінійно. Четверта — вважати, що тактичний удар «не залишає сліду». Наземний або низький повітряний підрив навіть на 1–10 кт дає локальне забруднення, з яким доведеться працювати службам тижнями.
Для цивільної готовності з цих даних випливають не «рецепти поля бою», а прозаїчні речі: знати найближче укриття з масивним перекриттям, не дивитися на спалах, після вибуху не виходити одразу на відкрите місце, зачинити вікна, слухати офіційні дозиметричні вказівки. Час підходу ударної хвилі з відстані 1 км — лише кілька секунд; з 5 км — порядку чверті хвилини. Це фізика звуку й надзвукового фронту, а не привід для панічних інструкцій.
Найточніше формулювання таке: тактична ядерна зброя має радіус повного знищення міської квартальної забудови від кількох сотень метрів до близько двох кілометрів залежно від потужності, тоді як радіаційний і тепловий вплив, а також слід опадів, виходять за це коло й саме вони роблять подію більшою за «точковий удар по військовій цілі».
Що змінюється в оцінках станом на 2026 рік
Фізика вибуху з 1977 року, коли вийшло класичне зведення Glasstone і Dolan, не змінилася. Змінилися точність носіїв, політична увага до «обмеженого» ядерного застосування й якість відкритих оцінок арсеналів. Підрахунки нестратегічних боєзарядів Росії на 2025–2026 роки коливаються в коридорі приблизно 1–2 тисяч; заяви про стрімке кількісне зростання цього сегмента відкриті аналітики поки не підтверджують одностайно. Американський акцент змістився на керовані бомби зі змінною потужністю й на дискусію про те, чи не робить менший заряд психологічно «застосовнішим».
Для радіуса ураження ці політичні деталі вторинні. Кілотонна залишається кілотонною: 4,18×1012 джоулів енергії, розподілених між хвилею, світлом і випромінюванням. Поки заряд детонує в атмосфері над землею, таблиці тиску, тепла й дози дають той самий порядок відстаней, що й пів століття тому. Відмінність 2026 року лише в тому, що точність доставки дозволяє обрати менший ступінь — і тоді головним ризиком для людей за межею 5 psi стає вже не обвал стін, а радіація та слід.